Коли перемога українців стає реальною, постає найстрашніший ворог – розбрат

Дві спроби відродити незалежність і постати як потужний міжнародний гравець Україна програла саме через поразку від цього ворога.Пишуть patrioty.org.ua
– Червень (липень за григоріанським календарем) 1659. Хрестоматійна перемога над московитами під Конотопом. Але, замість скористатися нею для зміцнення держави, український істеблішмент змагається за владу.
У вересні 1659 р. проти Виговського виступили полковники Золотаренко, Сомко та Цюцюра. І вже невдовзі Гетьман мусив поступитися булавою Юрасеві Хмельниченку. Результат відомий. Руїна, втрата держави, закріпачення.

– Листопад 1918. Гетьман Скоропадський завершує формування основних інститутів держави. На черзі – мобілізація, створення повноцінної боєздатної армії. Але тут-таки проти Скоропадського організовують повстання. Формується Директорія, відновлюються соціальні і анархічні експерименти – а вже 2 лютого 1919 Київ без бою здають більшовикам.
Далі – агонія, а за нею – Голодомор.

Ці приклади варто постійно пам’ятати. Ні, вони не про необхідність в усьому підтримувати владу – а інакше бути затаврованим «агентом Путіна». Вони про почуття міри і про справжні пріоритети: домогтися позитивних змін чи зруйнувати все, аби потішити амібіцію.
Зло завжди в конкретиці, яку необхідно разом викривати і викорінювати.
І прикладів успіхів у цьому безліч – від постачання військ до благодійних комунікаційних повідомлень, від системи Prozorro до реакції на невиправдане завищення тарифів для тих, хто ще не має лічильників.
У кожному з цих прикладів було обурення, і була співпраця.
Це починає давати результат – економісти (і українські, і міжнародні) дедалі впевненіше говорять про економічне відновлення і перспективи інвестицій. А це вже – шлях до зростання рівня життя і само-очевидності змін на краще.

Але перед тим треба здолати найстрашнішого ворога. Про це у ФБ було багато постів. Але щоб не загубити головне – завжди пам’ятаймо, як і на чому схибили предки.

Ростислав Павленко