Обрана в одномандатних округах майже половина депутатів нового парламенту блокуватиме впровадження реформ і зосереджуватиметься на лобізмі власних бізнес-інтересів 

Водночас із визначенням політичної та особливо партійної орієнтації низки мажоритарників є проблеми. Адже будучи в минулому або й досі членами чи висуванцями одних політичних сил, на цих виборах вони йшли самовисуванцями. Причому це стосується не лише екс-регіоналів, які намагалися максимально дистанціюватися від скомпрометованого бренда ПР навіть на Півдні та Сході, а й низки проєвропейських політичних сил, що почасти зумовлено невисокою популярністю певної політичної сили в регіоні їх балотування, інколи бажанням зберегти «свободу рук» щодо подальших дій у новому парламенті.

Результати попереднього підрахунку голосів у мажоритарних округах, що доступні на офіційному сайті ЦВК, дають змогу підбити перші підсумки обрання майже половини депутатів.

Від проєвропейських політичних сил до парламенту потрапили 69 висуванців Блоку Петра Порошенка (БПП), 18 – «Народного фронту», 11 націоналістів (7 – від ВО «Свобода», 2 – від «Правого сектору», 2 – від Конгресу українських націоналістів), 4 – «Батьківщини» Юлії Тимошенко (2 висуванці цієї політичної сили й ще 2 самовисуванці), 2 – УНП, 1 – «Самопомочі» (див. «Баланс сил»). На Заході та в Центрі до ВР за мажоритаркою потрапило щонайменше 10 учасників АТО. Частину з них висунули «Народний фронт» (троє обраних мажоритарників у Львівській, Івано-Франківській та Рівненській областях) і БПП (двоє в Тернопільській і Черкаській). Решта йшли самовисуванцями, свідомо дистанціювавшись від партійних брендів. Наразі їхня фракційна належність у майбутньому парламенті малопрогнозована, хоча більшість із них, вочевидь, поповнять ті чи інші об’єднання. Зокрема, лави вже анонсованої групи націоналістів.

Пройшли до ВР представники великого бізнесу регіонального масштабу, які наразі декларують підтримку проєвропейського курсу: на Закарпатті четверо з шести мажоритарників – члени «Єдиного центру» з родини тамтешнього екс-очільника області та мультимільйонера Віктора Балоги, на Волині – троє з п’яти із групи волинського мультимільйонера Ігоря Єремеєва, на Полтавщині – місцевий олігарх Костянтин Жеваго, на Донеччині – колишній голова тамтешньої ОДА та співвласник корпорації «ІСД» Сергій Тарута, на Дніпропетровщині – близький до нинішнього керівника області Ігоря Коломойського Борис Філатов, на Львівщині – Дмитро Добродомов, генеральний директор медіа-холдингу ZIK, що контролюється західноукраїнським мультимільйонером родом із Дніпропетровщини Петром Димінським, на Івано-Франківщині – член партії «Воля», підприємець Юрій Дерев’янко. Його НВП «Енерготехнології» нещодавно виступило співзасновником благодійної організації «Фонд підтримки вітрильного спорту» разом із банком «ТК Кредит» одіозного «смотрящего» Януковича Юрія Іванющенка.

Читайте також: Вибори швидкого реагування

Як серед висуванців політичних сил, так і серед самовисуванців цього разу чимало представників аграрного лобі, які потрапили до Верховної Ради фактично від усіх регіонів. Загалом на агробізнесі зав’язані щонайменше 25 із 198 обраних у мажоритарних округах депутатів. Найбільше їх у Вінницькій, Чернігівській та Миколаївській областях (по три в кожній) та Черкаській (два). Утім, попри вихід АПК на перші ролі в українській економіці та експорті, аграрії наразі все ще не є організованою та належним чином оформленою політичною силою. На цих перегонах претензію на їх представництво висунула нова партія «ЗАСТУП» екс-голови Секретаріату Віктора Ющенка Віри Ульянченко, яка в деяких округах навіть здобула 10–16% голосів, однак загалом по країні виборчий бар’єр так і не подолала. Тож у Раді її репрезентуватиме лише один мажоритарник із Чернігівщини Валерій Давиденко (208-й округ). Натомість найбільше аграріїв пройшло до законодавчого органу як висуванці БПП (10), один – «Свободи», решта – самовисуванці. Однак формування ними окремої депутатської групи є малоймовірним через різні політичні орієнтації: дехто вже заявив про бажання приєднатися до фракції БПП, інші близькі до керівництва Опозиційного блоку.Приміром, у Києві двоє з чотирьох обраних до ВР націоналістів є самовисуванцями (керівник інформаційного відділу «Правого сектору» Борислав Береза та лідер організації «Патріот України», командир полку «Азов» Андрій Білецький). На Черкащині до парламенту як самовисуванець пройшов свободівець Сергій Рудик. На Хмельниччині та Дніпропетровщині – представники «Батьківщини». Деякі з них, як-от мер Хмельницька Сергій Мельник, який раніше належав до «Батьківщини», уже анонсований як член фракції БПП. Аналогічні приклади цілком можуть бути і в інших регіонах, адже в президентському блоці повідомили про бажання приєднатися до них 15–18 самовисуванців. Не виключено, що така ж ситуація може бути й поміж інших учасників коаліції: «Самопомочі» та «Народного фронту», адже ці політсили уже зійшлися на тому, що до створюваної ними більшості можуть входити лише фракції, а не окремі депутати.
Малоймовірно, що найближчим часом відбуватимуться міграції між фракціями проєвропейських політичних сил тих мажоритарників, які були висунуті певною партією. На заваді цьому якийсь час стоятиме негативне ставлення суспільства до тушок і прихильників політичної корупції. Однак у майбутньому, особливо в разі загострення публічного чи прихованого протистояння між прем’єром і главою держави, такого сценарію виключати не можна. Врешті, в останні роки президентства Януковича поширилося таке негативне явище, як голосування частини депутатів опозиційних фракцій в унісон із фракціями-опонентами. Це робилося без виходу з фракції, тож ризики повторення цього в нинішній Раді існують.

Похід на Схід

Порівняно з попередніми парламентськими виборами результати цьогорічних перегонів вирізняють значно більші здобутки проєвропейських висуванців сил у південних та східних регіонах, де вони дістали принаймні 28 мандатів: насамперед на Миколаївщині та Херсонщині (10 із 11), а також Дніпропетровщині (9 із 17) та у Запорізькій області (4 із 9). Одним-двома мажоритарниками від проєвропейських політичних сил будуть представлені й Донеччина, Харківщина та Одещина.

Помітний успіх націоналістів у Центральній та Східній Україні на тлі їхньої розгромної поразки в більшості округів раніше електорально базової для них Західної України. Передусім це стало наслідком програшу деяких знакових депутатів від «Свободи», які не лише втратили округи, де 2012 року здобули переконливу перемогу, а й навіть поступилися другим місцем: за бортом парламенту лишилися брат лідера «Свободи» Олега Тягнибока Андрій, епатажна Ірина Фаріон, Ірина Сех, Олексій Кайда, Євген Мельник.

Читайте також: Світ про вибори: перемога західних цінностей, поразка Путіна та небезпека третього Майдану

У результаті в Західній Україні було обрано лише двох висуванців від «Свободи» та стільки само від КУН. Натомість у Центральній Україні пройшли п’ятеро свободівців та двоє інших націоналістів. Зокрема, тільки в Києві націоналісти здобули 4 із 13 мандатів. Лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош переміг в окрузі на Дніпропетровщині. Також у столиці було зафіксовано найвищий по країні рівень підтримки «Правого сектору» (3,3%) та один із найвищих – «Свободи» (7,1%, що більше, ніж на Львівщині).

Рятівний круг для регіоналів

Мажоритарка з надлишком «компенсувала» проросійським силам і колишнім регіоналам нижчу явку в південно-східних регіонах, підвищивши рівень їхнього представництва в парламенті. Як наслідок – у підконтрольній Україні частині Донбасу 598 тис. виборців (3,7% усіх тих, хто голосував) обрали до ВР 17 мажоритарників (8,6% із 198 обраних). У той час як майже стільки само на Тернопільщині – 574,6 тис. (3,6%) – будуть представлені лише п’ятьма депутатами (2,5%). Тобто один мажоритарник від Тернопільщини репрезентуватиме 115 тис. виборців, а від звільнених на сьогодні районів Донецької та Луганської областей – лише 35 тис. Аналогічна ситуація з іншими регіонами: 14 мажоритарників від Харківщини обирали лише 973,3 тис. виборців, тоді як 12 від Львівщини – 1 млн 371,8 тис. Схожа картина й на Одещині.

За мажоритаркою до ВР потрапив 71 колишній регіонал або учасник проянуковичівської більшості в поперед­ній Раді: 50 – у південно-східних областях, 20 – у центральних, 1 – на Закарпатті (див. «Баланс сил»). Серед них лише двоє є формальними висуванцями Опозиційного блоку й один – «Сильної України», ще кілька не позбулися членства в ПР. Решта – позапартійні самовисуванці, тож прогнозувати їхню поведінку в Раді наразі досить складно. З одного боку, щоб мати хоч якусь вагу в парламенті, народному обранцеві потрібно бути членом фракції чи депутатської групи. З другого – склад екс-ре­гіоналів неоднорідний: як і учасники Опозиційного бло­ку, вони належать до різних груп впливу, відносини між якими ще за часів Януковича були досить ворожими (серед них чимало людей Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна, є ті, хто раніше орієнтувався на Андрія Клюєва, Юрія Іванющенка, Олександра Януковича). У цьому самому середовищі перебувають люди Вік­тора Пінчука (Яків Безбах), власник «Епіцентру» Олександр Герега, який веде до парламенту одного зі своїх менеджерів, близькі до Володимира Литвина Віктор Розвадовський та Сергій Лабазюк, двоє представників «молодої команди» екс-мера Києва Леоніда Черновецького Олександр Супруненко та Олесь Довгий.

Не можна виключати й масштабного переформатування на базі обраних за списками Опозиційного блоку та самовисуванців-екс-регіоналів у кілька депутатських груп. Частина колишніх біло-синіх, особливо тих, що представляють центральні області, уже під час перегонів досить активно відмежовувалися від режиму Януковича, піарилися на фінансуванні та організації поставок для учасників АТО, виступали за введення воєнного стану для якнайшвидшого припинення конфлікту на Донбасі тощо. Цілком імовірно, що більшість обраних у центральних регіонах і значна частина тих, хто потрапив до парламенту від південних та східних областей, волітимуть створити якісь альтернативні Опозиційному блоку конформістські депутатські групи, щоб бути залученими до більшості, «знайти себе у владі» або пролобіювати свої інтере­си. Бодай неформально, без офіційного приєднання до коаліції, що було б із іміджевих причин небажано для її членів.

Однак це аж ніяк не усуває таких загроз, як підтримка ними консервації та навіть реставрації порядків, які панували в країні до Революції гідності, згортання здобутків Євромайдану та гальмування реформ і європейської та євроатлантичної інтеграції. Причому в разі погіршення соціально-економічної ситуації в країні та розчарування частини виборців у переможцях цих парламентських перегонів вони можуть значно активізуватися, перетворившись на згуртовану п’яту колону Кремля. І чисельність останньої за таких умов може істотно зрости за рахунок «троянських коней», перефарбованих представників попереднього режиму, які потрапили до ВР за списком або за мажоритаркою від формально проєвропейських політичних сил.
Джерело:http://tyzhden.ua/Politics/122997